Lilia Babiak

Lilia Babiak i Wołodymyr Łucyk – malarstwo / Ліля Бабяк і Володимир Луцик – живопис

BIURO WYSTAW ARTYSTYCZNYCH W KIELCACH БЮРО ХУДОЖНІХ ВИСТАВОК У КЕЛЬЦЕ kurator Stanisława Zacharko-Łagowska куратор Станіслава Захарко – Лаговська uprzejmie zapraszają na otwarcie wystawy...

Galeria Dolna

Rozpoczęcie: 4 października 2019, g. 18:00
Zakończenie: 31 października 2019
2019-VLucyk1
2019-NBabiak1
2019-VLucyk2
2019-VLucyk3
2019-VLucyk4
2019-VLucyk5
2019-VLucyk6
2019-NBabiak2
2019-NBabiak3

BIURO WYSTAW ARTYSTYCZNYCH W KIELCACH
БЮРО ХУДОЖНІХ ВИСТАВОК У КЕЛЬЦЕ

kurator Stanisława Zacharko-Łagowska
куратор Станіслава Захарко – Лаговська

uprzejmie zapraszają
na otwarcie wystawy malarstwa
ласкаво запрошуємо
на відкриття виставки живопису

LILII BABIAK
ЛІЛІ БАБЯК
i
WOŁODYMYRA ŁUCYKA
ВОЛОДИМИРА ЛУЦИКА

4 października (piątek) o godz. 18.00
w GALERII DOLNEJ BWA W KIELCACH
ul. Kapitulna 2, 25-011 Kielce

4 жовтня (п’ятниця) о 18.00
в НИЖНЯ ГАЛЕРЕЯ BWA в КЕЛЬЦЕ
вул. Капітульна 2, 25-011 Кельце, Польща

Wystawa > 4 – 31 października 2019
Виставка> 4 – 31 жовтня 2019 року

Wszechświat Lilii Babiak
W twórczości każdego artysta jest coś najważniejszego i podstawowego. To, co było pierwszym wstrząsem, zapadło w duszę i jest źródłem inspiracji przez całe życie. Dla Lilii Babiak źródłem twórczej inspiracji stały się ludowe ornamenty i symbole oraz stare ikony.
Artystka rozpoczęła swoją drogę artystyczną od projektowania wzorów dla fabryki dywanów w mieście Gliniany w rejonie złoczowskim. Przez wiele lat rysunki i akwarele Lilii Babiak ożywiały zapomnianą już sztukę dywanu gliniańskiego. W tym samym czasie artystka odkryła dla siebie także sztukę malowania pisanek. To było interesujące i ekscytujące doświadczenie. Najpierw wykonywała kopie pisanek tradycyjnych. Z czasem zaczęła tworzyć pisanki autorskie w oparci o własną interpretację ornamentów ludowych. Wzbogaca również tradycyjną technikę pisanek (barwniki anilinowe, wosk) o ciekawe znaleziska i niuanse, uzyskując niepowtarzalny efekt. W ten sposób Lilia Babiak łączy starożytne tradycje ludowe z własną wizją.
Energiczne poszukiwanie własnej drogi, nowych doświadczeń życiowych (od 1998 roku Lilia podróżuje między Rzymem a Lwowem) doprowadziły artystkę do obecnego sposobu wyrażania siebie w sztuce.
Dla twórczości Lilii Babiak charakterystyczne są: stylizowane obrazy aniołów, kompozycje ornamentowe, symbole sakralne. Prace artystki stopniowo stały się zwięzłe i uogólnione. Technika jej prac jest prosta: farby akrylowe na kartonie, płótnie lub papierze. Kompozycje dzieł są minimalistyczne. W jej ostatnich pracach dominują duże, puste płaszczyzny. Kolory są przeważnie ciepłe i połączone w sposób harmonijny. Kolor w pracy Lilii Babiak jest podstawowym środkiem ekspresji artystycznej i emocjonalnej. Artystka czuje i uwielbia kolor, wybiera go z ostrożnością. Poprzez kolor wyraża swoje emocje, smutek i radość, rozczarowanie i entuzjazm. Kolor jest jej życiem i jej wszechświatem.

Всесвіт Лілі Бабяк.
У творчості кожного митця є щось важливе, основне. Те, що дало перший поштовх і запало в душу, продовжує бути джерелом натхнення на протязі цілого життя. Для Лілі Баб’як джерелом творчого натхнення стали народні орнаменти і символи, давні ікони.
Розпочала художниця свій шлях у мистецтві зі створення малюнків для килимовоЇ фабрики у місті Глиняни, що на Золочівщині. Багато років рисунки і акварелі Лілі Баб’як давали нове життя вже забутому мистецтву глинянського килима. У той самий час художниця відкрила для себе і мистецтво писанкарства. Це було цікаво і захоплююче. Спочатку Ліля робить копії традиційних писанок. З часом художниця починає створювати власні авторські писанки на основі вільної інтерпретації елементів народних орнаментів. Традиційну техніку писанкарства (анілінові барвники, віск) вона збагачує цікавими знахідками і нюансами, досягаючи дуже своєрідного ефекту. Таким чином Ліля Баб’як пов’язує давні народні традиції зі своїм власним баченням.
Енергійні пошуки свого шляху, нових життєвих вражень (з 1998 року Ліля живе між Римом і Львовом) привели художницю до теперішнього способу самовираження у мистецтві.
Стилізовані зображення ангелів, орнаментальні композиції, сакральні символи тепер характерні для творчості Лілі Бабяк. Роботи художниці поступово стають лаконічними і узагальненими. Техніка виконання її творів проста: акрилові фарби на картоні, полотні або папері. Композиційні рішення робіт художниці мінімалістичні. У її останніх роботах переважають великі незаповнені площини. Кольори, здебільшого теплі, гармонійно поєднані між собою. Саме колір у творчості Лілі Баб’як є основним засобом художнього та емоційного виразу. Вона старанно добирає, відчуває і любить колір.
Колір – це емоції художниці, її смуток і радість, розчарування і знахідки. Колір – це її життя і її Всесвіт.

Iluzje dawnych relikwii

Artysta uzyskał wykształcenie we Lwowie, ale we wciąż jeszcze radzieckiej instytucji edukacyjnej. Opierało się ono na stereotypowym modelu historii sztuki, w którym dominowała sztucznie skonstruowana linia rosnąca: „starożytność – renesans – klasycyzm – akademizm – realizm krytyczny – realizm społeczny”. Metoda tworzenia obrazu na podstawie „kolorowania” autentycznego rysunku została tu połączona z niezbędnym tworzeniem złudzeń ideologiczno-tematycznych. Jednak po przybyciu do Rzymu, do kolebki europejskiej sztuki klasycznej, młody artysta zainteresował się wartościami wizualnymi, które są odległe od narzuconej dawniej iluzorycznie realistycznej wizji świata.
Kiedy patrzymy na obrazy Wołodymyra Łucyka, zachwyca nas rozbieżność czasowa osobliwej, malowniczej magii, która pobudza naszą wyobraźnię. Po pierwsze imponująca jest kolorystyka. Postrzegamy ją w nierozerwalnej jedności z po mistrzowsku stosowanymi technikami malarskimi. Efekt starej ściany, stiuku, powierzchni, jakby ze śladem stuletniego działania słońca, wiatru i pyłu, artysta osiągnął poprzez zestawienie wykwintnych, nieco wybielonych, stonowanych tonów pastelowych i cienkiej warstwy nałożonego koloru. Płaszczyzna płótna poza tym pokryta jest pęknięciami i krakelurami, farba w niektórych miejscach pozornie złuszcza się i na krawędziach obrazu leży nierównomiernie. Artysta chce stworzyć iluzję pradawnej relikwii, która mówi do nas ze starożytności.
Motywy, które Wołodymyr Łucyk wybiera jako tematy swoich prac, są na pierwszy rzut oka bardzo proste, przekształcone w schematy kompozycyjne – martwe natury, krajobrazy, obrazy ryb, ukrzyżowanie, Ostatnia Wieczerza. Artysta celowo do minimum redukuje zarówno materię malarską, jak i modelunek światłocieniowy. Wydaje się, że forma zewnętrzna nie ma dla niego szczególnego znaczenia. Ale w rzeczywistości tak nie jest – dokładnie przemyślana, pozbawiona szczegółów kompozycja, w której wykorzystano maksymalne powiększanie (jak w cyklu „Ryby”) lub dystansowanie obrazów (płótno z rzędami drzew) lub nieoczekiwane skróty (cykl „ Ostatnia Wieczerza”), tworzy wyjątkową, przeważnie wyraźnie statyczną przestrzeń, w której wydaje się, że wszystko zamarło w dziwnym, metafizycznym spokoju. Właśnie w tę przestrzeń autorowi udaje się włożyć potężny ładunek emocjonalny, część swoistego energetycznego pola duchowego, którego działania nie można nie odczuć.
Prace malarskie Wołodymyra Łucyka są monumentalne w charakterze, mimo niewielkich formatów. Artysta nie potrzebuje dużej skali, aby przekazać nam to, co chce powiedzieć. Wymiarowość w pełni odpowiada dominującej w jego pracach sakralności, która przecież nie zależy od obecności motywu ikonicznego. Malarskie płótna adresowane są do indywidualnych odczuć odbiorcy, emanują archetypicznymi znakami, swoistymi tajemnicami, którymi zakodowane jest ich enigmatyczne przesłanie. Ich intelektualny przekaz odbiorca może rozszyfrować dzięki aktywnemu zaangażowaniu i umiejętności „dostrojenia się” do odpowiednich rejestrów duchowych.

Ілюзії давньої реліквії.
Мистець здобув професійну освіту хоч і у львівському, та все ж таки радянсь¬кому навчальному закладі. Вона базувалася на використанні стереотипної моделі історії мистецтва, де домінувала штучно вибудована висхідна лінія: «античність – ренесанс – класицизм – академізм – критичний реалізм – соцреалізм». Спосіб творення живопису на підставі «розфарбовування» достовірного рисунка поєднувався тут із неодмінним творенням ідеологічно-тематичних ілюзій. Однак потрапивши до Риму, в колиску європейського класичного мистецтва, молодий художник захопився образот¬ворчими цінностями, цілком далекими від насаджуваного колись ілюзорно-реалістичного бачення світу.
Оглядаючи полотна В.Луцика, дивуєшся часовій невідповідності своєрідної живописній магії, що захоплює нашу уяву. Вражає, насамперед, колірна гама. Вона сприймається у нерозривній єдності з особливими майстерно використо¬вуваними технологічними прийомами. Ефект старої стіни-тиньку, поверхні, немовби позначеної столітньою дією сонця, вітру й пилу, досягається зіставленням вишуканих, дещо розбілених, притлумлених пастельних тонів та тонким шаром нанесеної барви. Крім того, площина полотна вкривається тріщинками, кракелюрами, фарба в деяких місцях немовби відлущується, нерівномірно лягає краями картини. Художник спрямовано творить ілюзію давньої реліквії, що ніби прагне промовляти до нас із сивої давнини. Мотиви, які В.Луцик обирає для своїх творів, на перший погляд, дуже прості, трансформовані в певні композиційні схеми, – натюрморти, пейзажі, зобра¬ження риби, розп’яття. Тайна вечеря. Він свідомо уникає об’ємності, світлотіневого моделювання. Здається, зовнішня форма для нього немає осо¬бливого значення. Але, насправді, це не так – достеменно вивірена, позбавле¬на зайвих деталей композиція, у якій використовується максимальне набли-ження (як у циклі «Риби») чи віддалення зображень (полотна з рядами дерев), або ж несподівані ракурси (цикл «Тайна вечеря»), творить особливий, здебільшого виразно статичний простір. У ньому начебто все завмирає у див¬ному метафізичному спокої. Саме в цей простір автору вдається вкладати гютужний емоційний згусток, частку своєрідного енергетичного, духовного поля, дії якого неможливо уникнути.
Малярські твори В.Луцика невеликі за форматом. Художник не потребує масштабності, аби донести до нас те, що він хоче сказати. Камерність уповні відповідає домінантній у його працях сакральності, що, зрештою, не залежить від присутності звичного іконописного мотиву. Живописні полотна прагнуть індивідуального спілкування, звучать живими знаками, своєрідними тайнопи¬сами, які несуть до нас закодовану інформацію. Пізнати їхній інтелектуалізм належить активній співпраці глядача, його здатності «настроюватися» на відповідні духовні регістри.

Орест Голубець,
доктор мистецтвознавства